Чи легко перекласти поетичний
твір?
На уроках світової літератури ми вивчаємо кращі художні
твори зарубіжних митців. І читаємо їх, у більшості випадків, послуговуючись
кращими українськими перекладами. Ось і вирішили дослідити «Чи легко перекласти поетичний твір?» на
прикладі поезії відомого французького поета кінця ХІХ століття, основоположника
символізму Поля Верлена «Осіння пісня». Ми знайшли дослівний переклад та одинадцять
художніх перекладів українською цієї поезії. Порівняли ці переклади і прийшли
до певних висновків.
Якщо вам цікаве наше дослідження, приєднуйтесь до нашої
групи, залиште свій коментар, сперечайтесь з нами, але не забувайте про
аргументи.
З уроків світової літератури нам вже
відомо, що …
Переклад - один із найважливіших
шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації.
Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу,
і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й
повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови
у нерозривній єдності змісту і форми.
Художній переклад, тобто переклад творів
художньої літератури (поезія, проза, драма), дає змогу кожному народові
долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації
національної культури.
Залежно від його відповідності оригіналу існують такі види перекладу:
·
власне переклад,
·
переробка тощо.
Твори світової класики
українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен,
Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших.
Як багато існує перекладів Верленівої «Осінньої пісні»?
Ось що ми про це дізналися.
Квітневого дня 1896 року Василь Стефаник пише листа до свого друга Вацлава Морачевського: «За стан мій я не годен Вам писати. Щось так
багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що драпане пером по
папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от
хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я незугарен.
«Тихі ридання. Сумно ридає Осінь вогкая,
Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу зболений, Світом
зболеним, Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів'ялий».
Невідомо, чи Стефаник знайшов цей переспів Верленової
«Осінньої пісні» в якомусь тогочасному галицькому журналі, чи, може,
послуговуючись польським або німецьким перекладом, сам переказав вірша, що так
припав йому до вподоби.
Мовою поезії першим переклав твір Верлена Павло Грабовський у 1897 році:
Хмура
осінь. Голосіння
Безвідрадне,
світове
Зворушає
знов боління,
Моє
бідне серце рве.
Проминуло
життя втішне;
Ледве
дишу, весь поблід.
Спогадавши
про колишнє,
Гірко
плачу йому вслід.
Що
ж? До краю треба плутать,
Вітер
лютий дме в кістки,
Мов
те листя мене крутить
Та
швиря на всі боки.
У статті «Осіння скрипка
Поля Верлена» ( автори А.П. Дзик, О.М. Сорока // Всесвітня література в середніх навчальних закладах
України. - 1996. - № 5. -
С. 25-28 ) стверджується, що нині «Осіння
пісня» перекладена понад десять раз. У мережі Інтернетhttp://uaspeaker.livejournal.com/38138.html до
наших двох ми відшукали ще дев’ять
№1
Пісня осіння!
Те голосіння
Довге, смутне,
Одноманітне
І непривітне -
Ранить мене.
Дух завмирає,
Серце стискає -
Страшно мені!
І я ридаю,
Коли згадаю
Минулі дні.
І в морок ночі
Йду світ за очі.
А вітер злий
Мене термосить
Тручає, носить,
Мов лист сухий.
П. Стебницький
№2
В осінню глиб
Ввіллявся хлип
Віоліни,
Із серця дна
Надокучна
Туга лине.
Весь блідну я,
Коли здаля
Б'є годину,
На спомин днів,
Минулих снів,
Сльози ринуть.
Йду самітний,
А вітер злий
Дме, упертий,
Жене, мете
Мене, мов те
Листя мертве.
Святослав Гординський
№3
Довгим квилінням
Скрипки осінні
Монотонно,
Вперто, без жалю
Серце вражають
Непритомне.
Весь охолону,
Тільки задзвоне
Десь годинник, -
Спогади давні
Стогнуть в риданні
Несходимім.
Кинуся з хати
З вітром блукати,
А він злісно
Мною жбурляє,
Ніби зів'ялим
Мертвим листом.
Борис Тен
Пісня осіння!
Те голосіння
Довге, смутне,
Одноманітне
І непривітне -
Ранить мене.
Дух завмирає,
Серце стискає -
Страшно мені!
І я ридаю,
Коли згадаю
Минулі дні.
І в морок ночі
Йду світ за очі.
А вітер злий
Мене термосить
Тручає, носить,
Мов лист сухий.
П. Стебницький
№2
В осінню глиб
Ввіллявся хлип
Віоліни,
Із серця дна
Надокучна
Туга лине.
Весь блідну я,
Коли здаля
Б'є годину,
На спомин днів,
Минулих снів,
Сльози ринуть.
Йду самітний,
А вітер злий
Дме, упертий,
Жене, мете
Мене, мов те
Листя мертве.
Святослав Гординський
№3
Довгим квилінням
Скрипки осінні
Монотонно,
Вперто, без жалю
Серце вражають
Непритомне.
Весь охолону,
Тільки задзвоне
Десь годинник, -
Спогади давні
Стогнуть в риданні
Несходимім.
Кинуся з хати
З вітром блукати,
А він злісно
Мною жбурляє,
Ніби зів'ялим
Мертвим листом.
Борис Тен
№4
Скорбне ридання
Скрипок до рання,
Пісня осіння -
Серце вражає,
Втомно гойдає,
Мов голосіння.
Весь я холону,
Стигну від дзвону,
Блідну з одчаю.
Згадки ж юрбою
Мчать наді мною -
Тяжко ридаю.
Вийду я з хати,
Вітер проклятий
Серце оспале
Кидає, крає,
Наче змітає
Листя опале.
Скорбне ридання
Скрипок до рання,
Пісня осіння -
Серце вражає,
Втомно гойдає,
Мов голосіння.
Весь я холону,
Стигну від дзвону,
Блідну з одчаю.
Згадки ж юрбою
Мчать наді мною -
Тяжко ридаю.
Вийду я з хати,
Вітер проклятий
Серце оспале
Кидає, крає,
Наче змітає
Листя опале.
Микола Терещенко
№5
Тужливий він -
Цих віолін
Зойк осінній.
Серце мені
Ранять нудні
Голосіння.
Смутний всякчас,
Блідну нараз:
Б'ють години...
Минулих днів
Спогад призвів
До сльозини.
Рушаю в путь,
А вітру лють
З пересвистом
Мною ізнов
Крутить, немов
Мертвим листом.
Ігор Качуровський
№6
Довгі жалі,
Скрипок в імлі
Спів осінній, -
Крають, смутні,
Серце мені,
Млосні й плинні.
Сил не стає,
Блідну, як б'є
Час, як завше;
Плачу, прудкі
Давні роки
Пригадавши.
Вийду - й мене
Вітер жене
Навпропале,
Кине і знов
Носить, немов
Лист опалий.
Михайло Москаленко
№7
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли -
Б'є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір -
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
Григорій Кочур
№8
Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада...
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.
Від їх плачу
Я весь тремчу
I ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні,
Пригадаю.
Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист
Під вітру свист -
В безвість лину.
Микола Лукаш
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли -
Б'є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір -
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
Григорій Кочур
№8
Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада...
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.
Від їх плачу
Я весь тремчу
I ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні,
Пригадаю.
Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист
Під вітру свист -
В безвість лину.
Микола Лукаш
№9
Довгим квилінням
Скрипка осіння
На глум
У серце ллє чорну
Непереборну
Нудьгу.
В сірій безмежі
В час, коли з вежі
Б'є дзвін,
З сутінків чути
Спомин забутих
Годин.
Йду за вітрами,
Щоб від нестями
Що-крок
Геть мене гнали,
Наче зів'ялий
Листок
Михайло Рудницький
Щоб зробити висновок, чий переклад точніший,
і оцінити, чи легко перекласти поетичний твір, нам необхідний
підрядник(дослівник) вірша, так як французькою ми не володіємо, та критерії точності
перекладу.
Стаття у Вікіпедії щодо критеріїв точності перекладів http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4 стверджує, що це
питання «є предметом постійних дискусій» і приходить
до висновку «Можливості творчого самовираження перекладача полягають не лише в
широкому спектрі різновидів міжмовної інтерпретації (точний і вільний переклад,
переспів, переробка), а й у винайденні мовностилістичного способу наближення
читача до оригіналу».
А
дослівник звучить так:
Довгі ридання
Скрипок
Осінніх
Ранять
моє серце
Томлінням
Одноманітним...
Аж
задихаюсь
І блідну, коли
Дзвонить
годинник;
Я згадую
Колишні дні
І плачу.
І я виходжу
На вітер лихий
Що носить мене
Туди-сюди,
Неначе
Пожовклий лист.
Здавалося б, висновок зробити
легко, але наші думки не були однозначними. Близькими до оригіналу були названі
переклади Григорія Кочура та Михайла
Москаленка. Тоді ми склали порівняльну таблицю виразів, яка допоможе нам
визначитись, хто лексично ближчий до автора.
|
Поль Верлен
|
Григорій Кочур
|
Михайло Москаленко
|
|
Ридання скрипок
|
Пісні струн
|
Скрипок спів
+
|
|
Ранять
моє серце
|
Серце тобі топлять
|
Крають серце мені +
|
|
Задихаюсь і блідну
|
Блідну
|
Сил не стає, блідну +
|
|
Дзвонить
годинник
|
Б'є годинник +
|
Б'є час
|
|
Я згадую і плачу
|
Линуть думки
|
Плачу, пригадавши +
|
|
Колишні дні
|
Давні роки мрій дитинних
|
Давні роки +
|
|
Вітер лихий носить
|
Вихровий вир крутить, жене, носить
|
Вітер жене, кине і знов
носить + |
|
Неначе пожовклий лист
|
З жовклим листям
|
Немов лист опалий +
|
Отже, в слові ближчий до оригіналу переклад М.Москаленка. У строфіці та емоційності, на наш погляд, всі перекладачі,
за винятком Василя Стефаника і Павла Грабовського, дотяглися до оригіналу. Порівняти ритм, не володіючи мовою оригіналу, неможливо.
А відповідаючи на запитання проекту, зробимо висновок, що бути перекладачем
поетичного твору нелегко. Треба добре знати мову, мати багатий словниковий
запас, поетичний дар, життєвий досвід, широкий кругозір.
